Дошкільні групи

І. Загальні положення




1.1. Методична робота - це систематична колективна й індивідуальна діяльність педагогічних кадрів, спрямована на підвищення їх науково-теоретичного, загальнокультурного рівня, психолого-педагогічної підготовки й професійної майстерності.

Методична робота в ДНЗ - це цілісна, заснована на досягненнях науки й педагогічного досвіду, на конкретному аналізі навчально-виховного процесу система взаємозалежних дій і заходів, спрямованих на всебічне підвищення кваліфікації й професійної майстерності кожного вихователя (включаючи заходи щодо керування професійною самоосвітою, самовихованням, самовдосконаленням педагогів), на розвиток і підвищення творчого потенціалу педагогічного колективу ДНЗ в цілому, а в остаточному результаті на вдосконалювання навчально-виховного процесу, досягнень оптимального рівня виховання й розвитку конкретних дітей.

Методичний кабінет дошкільного навчального закладу – є центром методичної допомоги практичним працівникам та поширення науково-психолого-педагогічних знань серед батьків щодо розвитку, виховання і навчання дітей дошкільного віку (додаток №1 «Положення про методичний кабінет дошкільного навчального закладу»).

1.2 Методична служба виконує разом з адміністрацією й педагогічним колективом і за їхнім запитом наступні функції:

· забезпечення професійною інформацією;

· організація методичної й науково-дослідної роботи ДНЗ;

· підтримка експериментальної роботи педагогів в ДНЗ;

· діагностика й аналіз навчально-виховного процесу;

· організація індивідуального консультування й професійної підтримки педагогів;

· допомога педагогам в підготовці до атестації;

· організація підвищення кваліфікації;

· допомога щодо підвищення якості освітнього процесу;

· виявлення, підтримка й поширення педагогічного досвіду;

· участь і організація семінарів, конференцій, майстер-класів;

· виявлення, підтримка й поширення педагогічного досвіду;

· допомога, участь у розробці й проведенні експертизи інноваційних програм, методик, навчальних планів;

· методична допомога в проведенні відкритих заходів допомога у проведенні професійних конкурсів.

1.3 Методичне забезпечення навчально-виховного процесу носить безперервний характер, випливає з реальних проблем, що виникають у педагогічній діяльності, і включає широкий набір видів, форм і змісту діяльності.

Навчально-методичне наповнення методичного кабінету повинно відповідати таким вимогам:

Ø інформативність та змістовність;

Ø перспективність;

Ø науковість;

Ø доступність;

Ø сучасність;

Ø естетичність;

Ø системність;

Ø конкретність;

Ø задоволення потреб педагогів у саморозвитку і професійному самовдосконаленні.

Для забезпечення вільного пошуку педагогом необхідних навчально-методичних матеріалів вихователь-методист повинен систематизувати інформаційний та дидактичний фонди методичного кабінету і створити картотеку, завданням якої є допомога педагогам у підборі необхідного матеріалу чи літератури. Кожна картотека має містити бібліографічний опис – сукупність відомостей про матеріал, який зберігають у кабінеті.

Картотеку психолого-педагогічної, методичної літератури, публікації періодичних видань можна формувати за будь-яким принципом залежно від потреб дошкільного закладу.

Картотека методичних та дидактичних матеріалів, ігор, обладнання, технічних засобів навчання та опис має складатися з назви матеріалу та анотації.

Для забезпечення вільного доступу та швидкого орієнтування у наповненні методичного кабінету всі матеріали групуються за окремими розділами:

ü нормативно-правові документи (Закони України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України);

ü галузеві нормативно-правові та інструктивно-методичні документи, що регламентують діяльність дошкільного закладу (накази, розпорядження, листи, рекомендації, положення Міністерства освіти і науки України, місцевих органів виконавчої влади та інші нормативно-правові акти);

ü Базовий компонент дошкільної освіти України (державний стандарт дошкільної освіти), програми (основні й додаткові), навчальні, навчально-методичні, методичні посібники з різних змістових напрямів дошкільної освіти;

ü наукова література з різних галузей знань (педагогіка, психологія, медицина, біологія, соціологія та ін.);

ü документація вихователя-методиста, що визначена відповідним наказом Міністерства освіти і науки України;

ü зразки перспективного досвіду роботи дошкільних навчальних закладів міста, району, області, країни. Всі ці матеріали обов’язково анотуються. В анотації (яку складає вихователь-методист чи завідувач) коротко викладається зміст досвіду та подаються рекомендації щодо його використання);

ü методичні розробки консультацій для педагогів і батьків (педагогічного, методичного, психологічного, медичного, дефектологічного змісту тощо), плани проведення семінарів, практикумів, тренінгів, круглих столів, ділових ігор та інших форм методичної роботи з кадрами;

ü зразки планування освітньої роботи з дітьми за різними моделями, а також методичних розробок різних форм організації дитячої життєдіяльності (свят, розваг, походів за межі дитячого садка, ігор, дослідно-пошукової діяльності, навчально-пізнавальних занять та ін.);

ü банк інноваційних педагогічних технологій;

ü добірка фахових періодичних видань (газети, журнали, альманахи, часописи тощо);

ü бібліотека художньої літератури для дітей (з програмовими й позапрограмовими творами різних жанрів вітчизняних і зарубіжних авторів, українського фольклору);

ü зразки ігрових та дидактичних матеріалів, посібників;

ü перелік наочних засобів розвитку і навчання (репродукції картин, альбоми, ілюстрацій, фотоматеріалів, схеми, таблиці, муляжі, аудіо та відеоматеріали, електронні засоби навчання тощо) із зазначенням місця їх розташування ;

ü технічні засоби розвитку і навчання (телевізор, магнітофон, відеомагнітофон, комп’ютер, інтерактивна дошка та ін.).

Для інформаційної підтримки методичної роботи в дошкільному закладі, за можливістю, варто створити центр електронної допомоги (електронну картотеку), як наповнення методичного кабінету, так і самих матеріалів. Основні розділи електронної картотеки можуть містити ті ж самі розділи, що і звичайна.

1.4. Завдання методичної служби дошкільного навчального закладу відносно окремих педагогів:

· підвищення рівня володіння педагогічними знаннями;

· вивчення й використання у своїй професійній діяльності сучасних педагогічних технологій, методик, прийомів і способів успішного навчання й виховання;

· мотивація педагогів до інтересу, потреби у формуванні й удосконаленні вміння займатися творчою педагогічною діяльністю;

· підвищення рівня педагогічної майстерності, у тому числі і педагогічної гнучкості;

· створення умов і сприяння щодо потреби у самоосвіті;

· підвищення рівня психологічної готовності та інформаційної оснащеності вихователя;

· формування й розвиток стійких моральних і професійних поглядів і цінностей;

· вивчення й використання на практиці сучасних способів діагностування успішності розвитку дошкільника, форм, методів і прийомів організації серед дітей дошкільного віку саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення;

· підтримка й супровід педагогів, що розробляють і реалізують авторські програми, методичні рекомендації, посібники;

· інформаційне забезпечення педагогів.

1.4.1. Завдання методичної служби щодо роботи з педагогічним колективом;

· узгодження понять, цінностей, вироблення єдиної педагогічної позиції;

· збереження й підтримка традицій, що не вичерпали себе;

· сприяння створенню й підтримці творчого, конструктивного педагогічного середовища;

· робота з батьками;

· організація та педагогічна й змістовна підтримка інноваційної діяльності педагогів;

· використання різноманітних стимулів, способів і організаційних рішень для підвищення кваліфікації педагогів;

· створення умов для формування, розвитку, об'єктивної оцінки й широкого використання передового педагогічного досвіду;

· організація, стимулювання, сприяння суспільно-педагогічної діяльності педагогів.

1.5. Найважливіші напрямки методичної роботи - організаційно-методична, екпериментально-методична – можуть успішно розвиватися за умови здійснення:

· проблемно-діагностичного підходу (виявлення проблеми, з’ясування причин виникнення, шляхи подолання);

· організації та управління успіхом (безперервний процес впливу на якість і результативність педагога, групи або колективу в цілому для найкращих результатів з позиції досягнення поставленої мети. "Управляти - означає вести підприємство до його цілей, використовуючи максимальні можливості з усіх відомих ресурсів" Г. Файоль. Процес управління передбачає узгоджені дії, котрі й забезпечують в кінцевому рахунку здійснення загальної мети або набора цілей);

· зустрічного планування (знизу нагору, узгодження запитів і потреб з вимогами);

· стимулювання в процесі й за результатами діяльності (словесне, письмове, фінансове);

· індивідуального проектування (використання різних методик, поєднання системного і синергетичного (діяти сумісно, співдружньо) підходів, діяльнісного, ергономічного (врахування допустимих фізичних, нервових та психічних навантажень на людину в процесі праці), середовищний, особистісний підходи;

· реалізації принципу педагогічної підтримки, наставництва (спеціально організована робота, з боку недосвідченого педагога вона має спрямовуватись на усвідомлення особистого ставлення до професії і прийняття професійного вибору через самосприймання; з боку інших учасників освітнього процесу – наставника, співробітників, громади, батьків тощо – вона полягає у наданні молодому вихователю систематичної різнопланової підтримки);

· відмови від вирішення переважно глобальних педагогічних проблем на користь звертання до реальних педагогічних перешкод;

· делегування педагогічному колективу, окремим педагогам повноважень, які педагоги хотіли б взяти в інтересах підвищення якості власної професійної діяльності;

· індивідуалізації, конкретності, чіткості управлінських дій.



ІІ. Організація та зміст навчально – виховної роботи у ДНЗ




Зміст навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі "Сонечко" визначається Базовим компонентом дошкільної освіти відповідно до програми розвитку, навчання, виховання дітей "Українське дошкілля", затвердженою Міністерством освіти і науки України.

У навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу використовуються такі основні форми організації дітей: спеціально організована навчальна діяльність (заняття), ігри, самостійна діяльність дітей (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, походи, свята та розваги, гуртки тощо. В залежності від віку дітей, педагогічної мети, матеріально-технічного забезпечення групи, професійної майстерності педагога вони можуть бути організовані фронтально, підгрупами чи індивідуально

Основною формою організованої навчальної діяльності дітей дошкільного віку є заняття з різних розділів програми (тематичні, комплексні, комбіновані, інтегровані, домінантні та

ін.). Тривалість заняття для дітей молодшого дошкільного віку - від 15 до 25 хвилин (5-6 групових занять на тиждень), старшого дошкільного віку - від 25 до 35 хвилин (7-8 групових занять на тиждень).

Під час складання розкладу занять необхідно враховувати їхнє домінуюче навантаження на дитину (психічне, фізичне, емоційне), передбачати раціональне чергування видів діяльності (розумова, рухова, практично-прикладна) на кожному з них.

Організована навчальна діяльність дітей у формі занять планується переважно у першу половину дня. В окремих випадках допускається проведення деяких занять у другій половині дня. Це може стосуватися занять з фізичної культури, образотворчої діяльності в групах дітей старшого дошкільного віку. Елементи навчальної діяльності включаються також до інших форм

роботи з дітьми в повсякденні ( ігри, самостійна діяльність, індивідуальна робота, спостереження, чергування тощо).

Організовуючи навчальну діяльність важливо систематично використовувати завдання із експериментально-дослідницької діяльності, проблемно-пошукові ситуації та інші методи і прийоми.

Слід поєднувати вербальні, наочні і практичні методи, відводити належне місце продуктивним видам діяльності, в яких дошкільник здатен до самовираження і самореалізації (малювання, ліплення, конструювання, художня праця), а також мовленнєвій, руховій, музичній діяльності. З урахуванням різного рівня інтелектуального розвитку, відмінностей у спрямованості пізнавальних інтересів окремих дітей доцільно диференціювати роботу з ними на заняттях та у повсякденному житті, об'єднуючи дітей у підгрупи та добираючи для кожної з них навчальний матеріал різного змісту, складності та відповідні методи і прийоми.

Треба пом'ятати, що провідною у дошкільному віці є ігрова діяльність, гра широко використовується у навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу як самостійна форма роботи з дітьми та як ефективний засіб і метод розвитку, виховання і навчання в інших організаційних формах. Пріоритет надається творчим іграм (сюжетно-рольові, будівельно-конструктивні, ігри-драматизації та інсценівки, ігри з елементами праці та художньотворчої діяльності) та іграм з правилами (дидактичні, інтелектуальні, рухливі, хороводні тощо).

Переорієнтація навчально-виховного процесу в сучасному дошкільному навчальному закладі на розвиток дитячої особистості надає особливої ваги таким формам організації життєдіяльності дошкільника як його самостійна діяльність та індивідуальна робота з ним.

Самостійна діяльність дітей організується в усіх вікових групах щодня в першій та другій половині дня. Протягом дня поєднуються різні за змістовою направленістю її види (художня,

рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.) та поступово залучаються до участі в них всі діти даної групи. Зміст та рівень самостійної діяльності дітей залежать від їхнього

досвіду, запасу знань, умінь і навичок, рівня розвитку творчої уяви, самостійності, ініціативи, організаторських здібностей, а також від наявної матеріальної бази та якості педагогічного

керівництва. Організоване проведення цієї форми роботи забезпечується як безпосереднім, так і опосередкованим керівництвом з боку вихователя.

Індивідуальна робота з дітьми як самостійна організаційна форма проводиться з дітьми всіх вікових груп у вільні години (під час ранкового прийому, прогулянок тощо) в приміщеннях і на свіжому повітрі. Вона організується з метою активізації пасивних дітей, додаткових занять з окремими дітьми (новенькими, тими, що часто пропускають через хворобу, інші причини та гірше засвоюють програмовий матеріал під час фронтальної роботи).

Навчально-виховний процес в дошкільному закладі організовується у розвивальному середовищі, яке утворюється сукупністю природних, предметних, соціальних умов та простором власного "Я" дитини. Практичні зусилля педагогів по його створенню і використанню підпорядковуються інтересам дитини та лініям її розвитку у різних сферах життєдіяльності. Середовище збагачується за рахунок не лише кількісного накопичення, а й через покращення якісних параметрів: естетичності, гігієнічності, комфортності, функціональної

надійності та безпеки, відкритості до змін та динамічності, відповідності віковим та статевим особливостям дітей, проблемної насиченості тощо. Вихователі дбають про те, щоб діти вільно орієнтувалися у створеному середовищі, мали вільний доступ до всіх його складових, уміли самостійно діяти в ньому, додержуючись норм і правил перебування в різних осередках та користування матеріалами, обладнанням.

Пріоритетним питанням у вихованні дітей всіх вікових груп та діяльності дошкільного закладу залишається фізичне виховання. Його успіх залежить від правильної організації режиму дня, рухового, санітарно-гігієнічного режимів, всіх форм роботи з дітьми та інших чинників. Відмова від жорсткої регламентації в побудові режиму дня не дає право зловживати часом, відведеним на прогулянки, сон, харчування на користь занять та інших навчальних чи гурткових

видів діяльності. Руховий режим впродовж дня, тижня визначається комплексно, відповідно до віку дітей. Орієнтовна тривалість щоденної рухової активності малюків встановлюється в таких межах: молодший дошкільний вік - до 3 – 4 годин; старший дошкільний вік - до 4 - 5 годин. Оптимізація рухового режиму забезпечується шляхом проведення різноманітних рухливих, спортивних ігор, вправ, занять з фізичної культури, організації дитячого туризму, самостійної рухової діяльності тощо.

Особливого значення надається також оволодінню дітьми системою доступних знань про дотримання здорового способу життя, основ безпеки життєдіяльності. Уся робота з фізичного виховання має здійснюватися з урахуванням стану здоров'я, самопочуття, рівня фізичного розвитку та підготовленості дітей, реальних умов роботи дошкільного навчального закладу і його окремих груп, родинного виховання під постійним медико-педагогічним контролем.

Невід'ємна складова змісту навчально-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі - розумове виховання. Для його здійснення застосовується як повсякденне життя дитини, так і спеціально організована навчальна діяльність у формі занять з розвитку мовлення, ознайомлення з навколишнім світом і природою, навчання елементів грамоти і математики, на яких варто поєднувати пізнавально-розвивальну роботу з різних розділів програми. Важливо

активізувати мислення дітей, робити сприймання і засвоєння ними матеріалу свідомим, заохочувати дітей до постановки питань, висування гіпотез, пошуку самостійних рішень, перевірки їх правильності та інше. Арсенал дидактичних методів і прийомів слід розширити за рахунок розвивальних ігор і вправ, проблемних запитань, логічних задач, пошукових ситуацій, елементарних дослідів, систематичних спостережень, розв'язання ребусів, кросвордів тощо.

Варто застерегти від надмірної інтенсифікації розумового виховання, до якої останнім часом схиляються окремі педагоги і батьки, мотивуючи це необхідністю якісної підготовки дитини до

школи. Важливо посилити саме розвивальний і виховний аспекти розумового виховання, звернути увагу на формування мотивів пізнавальної діяльності, розвиток інтелектуальних почуттів.

Одним із важливих завдань розумового виховання дошкільників є формування початкових математичних знань і умінь, оволодіння рідною мовою і мовленням як найголовнішим засобом пізнання і специфічно людським способом спілкування залишається одним з першочергових завдань у роботі з дітьми упродовж дошкільного дитинства. Навчання мови та розвиток мовлення спрямовується на формування у дітей лексичної, фонетичної, граматичної, діамонологічної та комунікативної компетентності.

Мовленнєві заняття слід проводити інтегровано, комплексно розв'язуючи поставлені завдання. Здійснювати поступовий перехід від суто репродуктивних дій дітей (повторень, наслідувань зразка,

переказів тощо) до продуктивних, творчих, що забезпечить своєчасне опанування дітьми мовних явищ, сприятиме розвитку словесно-логічного мислення на порозі шкільного навчання.

Особливої уваги потребує організація комунікативної діяльності (спілкування з однолітками і дорослими один на один, в підгрупах, колективі); перед дітьми постають нові завдання спілкування у різноманітних життєвих ситуаціях як природних, так і штучно створюваних, імпровізованих.

Навчання дошкільників елементів писемного мовлення (письма і читання) теж має місце в навчально-виховному процесі, але не варто форсувати формування у дошкільників навичок власне письма і читання, адже це є головним завданням початкової школи. Більш

адекватними можливостям і потребам дошкільного віку є розвиток дрібної моторики кистей рук, координації рухів очей і рук, фонематичного слуху, ознайомлення із словом і реченням, складом і

звуком, буквами, навчання звукового аналізу і первинного поскладового злитого читання.

Естетичне виховання як таке, що сприяє розвитку природних нахилів, творчих здібностей, обдарувань, творчої уяви, фантазії також розглядається в контексті становлення дитячої особистості

напередодні шкільного життя. Реалізація його завдань відбувається на основі широкої інтеграції і пронизує весь педагогічний процес в дошкільному закладі, охоплюючи різні форми роботи з дітьми (заняття, самостійна художня діяльність, свята, розваги, гуртки). В цих формах комплексно використовуються твори музичного, театрального, літературного, образотворчого мистецтва в контексті загальнолюдської і національної культури.

Першочерговими завданнями морального розвитку дошкільників є пробудження гуманних почуттів особистості, формування морально-вольових якостей, ознайомлення із змістом і значенням моральних вимог, норм і правил поведінки, морально-етичними цінностями. Особливе значення надається громадянському вихованню з дошкільних років: прищепленню почуттів любові і поваги до рідних та близьких, інших людей, батьківської домівки, дитячого садка, свого села, міста, інтересу та пошани до державних символів (прапор, герб, гімн), історичної і культурної спадщини українського народу, гордості за його досягнення та бажання долучитися до громадсько-корисних справ і значущих суспільних подій.

Основним завданням трудового виховання дітей дошкільного віку, як складової морального становлення, є формування емоційної готовності до праці, елементарних умінь і навичок в різних видах праці, інтересу до світу праці дорослих людей. Важливим аспектом є індивідуальний та диференційований підходи до дитячої особистості (врахування інтересів, уподобань, здібностей, засвоєних умінь, особистісних симпатій при постановці трудових завдань, об'єднанні дітей в робочі підгрупи тощо) й моральна мотивація дитячої праці.

Одним з важливих питань залишається виховання екологічної культури у дошкільників. Його розв'язання здійснюється у таких напрямках: формування реалістичних уявлень про явища природи, елементів екологічного світорозуміння, розвиток позитивного емоційно-ціннісного, дбайливого ставлення до природного довкілля, прищеплення практичних вмінь доцільного природокористування.

Потребами сьогодення продиктована необхідність тісніше інтегрувати родинне і суспільне дошкільне виховання, зберегти пріоритет родинного виховання, активніше залучати родини до участі у навчально-виховному процесі дошкільного закладу, психолого-педагогічної і медичної самоосвіти. З цією метою проводяться батьківські збори, консультації, бесіди та дискусії, "круглі столи", тренінги, вікторини, дні відкритих дверей, перегляди батьками окремих форм роботи з дітьми, гуртки, застосовуються засоби наочної пропаганди (інформаційні бюлетені, батьківські куточки, тематичні стенди, фотовиставки та ін.), залучаються батьки до проведення свят, розваг, походів, екскурсій та ін. При виборі форм роботи дошкільного навчального закладу з родинами вихованців враховуються життєва компетенція, соціальний і освітній рівень батьків, батьківський досвід, матеріальні статки сімей, кількість дітей в сім'ях та їхня стать, віковий склад і повнота родин, домінуюча роль матері чи батька та інші фактори. Батьки виступають не як експерти чи спостерігачі роботи педагогів, а в ролі їхніх рівноправних партнерів і союзників. Стосунки з ними будуються на засадах відвертості, взаєморозуміння, гуманності.

Відповідальність за організацію та забезпечення належного змісту навчально-виховного процесу покладається на керівника і кожного члена трудового колективу дошкільного навчального закладу в межах їхніх посадових обов'язків.


ІІІ. Види праці дітей


Праця є творчим видом людської діяльності, що потребує від людини не тільки спеціальних знань і умінь, дотримання технологічної дисципліни, а й здатності оперативно приймати рішення у нестандартних ситуаціях, постійно вдосконалювати процес праці та створюваний нею продукт. Навіть у дошкільному віці вона є різноманітною за змістом. Основними видами дитячої праці є самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця. Всі вони мають певні можливості для вирішення виховних завдань.

Самообслуговування

Виховне його значення полягає у спрямованості на задоволення повсякденних особистих потреб дитини (умивання, одягання, роздягання, прибирання ліжка та ін.). У процесі самообслуговування дитина привчається до порядку й організованої поведінки, оволодіває всіма компонентами трудової діяльності. У неї поступово формується вміння бачити результат праці, встановлювати зв´язок між метою, трудовими діями і кінцевим результатом. Дитина стає самостійною, починає усвідомлювати, що праця є першою умовою виховання вільної і незалежної особистості. Якщо в молодшому дошкільному віці за допомогою самообслуговування виховують у дітей самостійність, здатність до переборення труднощів, формують трудові навички, то у старшому дошкільному віці воно стає звичним для дітей. Роботу із самообслуговування дитина має виконувати як щоденну та обов´язкову. Уваги педагога вимагає чіткість організації життя дітей, наявність відповідних побутових умов, що є передумовою своєчасності, постійності, систематичності, належної якості самообслуговування дітей.

Господарсько-побутова праця

Метою господарсько-побутової праці є підтримання чистоти

У середньому дошкільному віці вихователь продовжує формувати у дітей інтерес і бажання виконувати завдання дорослих якісно, старанно, охоче. Зміст цієї праці ускладнюється за рахунок збільшення кількості, деталізації процесів. Передусім вихователь має допомогти дитині з´ясувати мету роботи, послідовність трудових дій (раціонально підготувати робоче місце, правильно виконувати посильні трудові дії з досягненням кінцевого результату, навести порядок на робочому місці, уміти працювати вдвох-утрьох).і порядку в приміщенні, на інших територіях життєдіяльності дитини, допомога дорослим в організації режимних процесів тощо. У молодшому дошкільному віці вихователь привчає дітей виконувати прості трудові дії з близьким у часі результатом (допомагати помічникові вихователя накривати на стіл; вихователю — у підготовці до заняття, підтримувати порядок на столі під час заняття, після нього — прибирати матеріали, складати на місце іграшки).

У старшому дошкільному віці діти починають розуміти працю як потрібну і серйозну справу, а інтерес до трудового процесу поєднувати з інтересом до його результатів. Значно складнішими стають для них трудові завдання. Праця у цьому віці все більше відокремлюється від гри, а епізодичні трудові доручення набувають для них значущості постійних обов´язків. Перед педагогами відкриваються можливості для реалізації програмних завдань виховання позитивних взаємин (працювати дружно, узгоджено, допомагати один одному), формування працелюбства, самостійності, активності та ін.

Організовуючи господарсько-побутову працю, вихователь використовує різноманітні методичні прийоми: показ виконання кожної елементарної дії та послідовності дій, супроводжуваний детальними поясненнями; безпосередню допомогу у виконанні трудових дій; особистий приклад; постійне нагадування про послідовність дій; використання дидактичних ігор та прийомів, створення ігрових ситуацій; заохочення з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей дітей; оцінку результатів виконаної роботи, аналіз конкретних суспільно значущих учинків тощо.

У старших дошкільників поступово згасає інтерес до того виду праці, який стає звичним, повсякденним. Тому для відновлення інтересу до неї слід збагачувати її елементами новизни (конкурс “Хто краще накриє стіл до обіду”, колективні обговорення творчого виконання обов´язків черговими у групі та ін.).

Праця в природі

Особливість її полягає в тому, що діти мають справу не з предметами, а з об´єктами живої природи — працюють у куточку природи, на городі, у квітнику, доглядають за тваринами. Основним її виховним завданням є вироблення у дітей інтересу, дбайливого ставлення до живої природи, формування вмінь і навичок з догляду за рослинами і тваринами, вміння правильно користуватися знаряддями праці.

Праця в природі є доступним дітям дошкільного віку видом продуктивної трудової діяльності. Кінцева мета (виростити квіти, овочі тощо), її результати конкретні та зрозумілі, однак їх неможливо швидко досягти. Віддаленість результату вимагає від дитини тривалих фізичних і розумових зусиль, повсякденної копіткої роботи, терпіння. Як правило, більшість дітей охоче працює з живими об´єктами, радо доглядає за ними, пізнаючи світ живої природи, розкриваючи свої нові можливості, виховуючи в собі дбайливе ставлення до всього живого. Однак у них ще мало досвіду, умінь, тому дорослі мають разом із дітьми виробити чіткі правила їх поведінки і діяльності у природі.

Ручна (художня) праця

Функціональною її метою для дітей є виготовлення виробів з паперу, картону, тканини: іграшок-саморобок, вітальних листівок, ялинкових прикрас, персонажів і декорацій лялькового театру, букетів із засушених рослин, килимків для ляльок, серветок тощо. Виготовлення подарунків рідним і друзям справляє великий вплив на моральну свідомість дитини (привчає виявляти увагу до оточуючих, працювати заради того, щоб зробити їм приємне). Така праця розвиває уяву, спостережливість, художнє мислення, естетичне чуття, конструктивні здібності, моторні навички дітей, формує корисні практичні навички, збагачує знаннями про властивості різних матеріалів. її результати здебільшого викликають позитивні емоції, захоплення дорослих, що посилює ефект самопізнання, самоусвідомлення, самоствердження дитини, збуджують у ній здорове честолюбство. Нерідко вже з дошкільного віку дитина починає усвідомлювати свої здібності, талант, виношувати мрію на все життя.

У різних вікових групах різні види праці мають неоднакову питому вагу. У молодших і середніх групах переважає самообслуговування та прості види господарсько-побутової праці, а у старших — праця в природі та художня праця.



ІV .Форми організації трудової діяльності дітей


Перше прилучення дітей до трудової діяльності відбувається у спільній із дорослим праці, у процесі якої вони опановують найпростіші трудові навички, що є передумовою переходу в недалекому майбутньому до самостійних форм організації трудової діяльності. Основними формами організації праці дітей дошкільного віку в дитячому садку є трудові доручення, чергування, колективна праця.

ТРУДОВІ ДОРУЧЕННЯ

За змістом та організаційною структурою доручення є найдоступнішою і найпоширенішою формою організації дитячої праці. Сутність їх полягає у покладанні на індивіда, групу певних обов’язків, виконання певних завдань. Вони мають чітку спрямованість на результат.

Залежно від критеріїв виокремлюють такі види доручень:

— за складністю: складні та прості;

— за тривалістю: короткочасні, епізодичні та тривалі;

— за характером організації дітей: індивідуальні та групові.

Молодшим дошкільникам вихователь дає прості доручення, які є епізодичними, короткочасними (наприклад, покласти на місце іграшку, принести стілець та ін.). Починаючи з середнього дошкільного віку дітям доручають складніші і триваліші справи, які можуть бути пов’язаними з проханням або звертанням до інших осіб, прибиранням і підтриманням порядку в ігровому куточку, доглядом за тваринами у куточку живої природи тощо.

За змістом діяльності щодо виконання доручень їх поділяють на:

— доручення, пов’язані з участю в іграх, використанням іграшок, організацією занять;

— побутові доручення;

— доручення допомагати малюкам (для старших дітей);

— доручення — прохання дорослих;

— доручення, пов’язані з роботою в куточку живої природи, на земельній ділянці дитячого садка.

Виконання доручень виховує у дошкільнят обов’язковість, відповідальність, привчає їх до вияву вольових зусиль щодо самоорганізації діяльності задля досягнення результату. Але для цього важливо, щоб діти усвідомлювали доцільність, значущість для них загальної справи, конкретних доручень. Доручаючи дитині самостійну справу, педагог має враховувати відсутність соціального, трудового, комунікативного досвіду дитини, рекомендуючи у зв’язку з цим раціональні способи її виконання.

Ефективним щодо цього може бути ознайомлення дитини з такими правилами виконання доручення:

— отримавши доручення, подумай, чи правильно ти зрозумів, що потрібно робити;

— сплануй, як виконати цю роботу;

— працюй не поспішаючи, щоб результат приніс задоволення і користь;

— проінформуй про завершення справи того, хто доручив її тобі;

— проаналізуй, чи не потрібно зробити ще щось.

Зацікавлений у вихованні самодостатніх особистостей педагог заохочуватиме ініціативу дошкільнят у прийнятті і виконанні доручень.

Виконання групових доручень привчає дітей до узгодження своїх дій, збагачує їх досвідом співробітництва, прищеплює гуманістичні почуття, виховує вміння бути уважними одне до одного, допомагати одне одному.

ЧЕРГУВАННЯ

Ця форма доручення полягає у систематичному виконанні дитиною трудових обов’язків стосовно своїх одногрупників. Чергування суттєво стимулюють розвиток дитини, адже вони вимагають немалих зусиль і напружень, що зумовлює її фізичне зміцнення, набуття знань про властивості та якості різних предметів, виробляє усвідомлення значущості своєї праці, навички роботи на конкретний результат. Вони є дієвим засобом виховання почуття відповідальності у дошкільників, формування самостійності, працелюбства, взаємодії у колективній роботі.

Наприкінці молодшого дошкільного віку вихователь починає залучати вихованців до виконання деяких обов’язків чергових у їдальні, а починаючи з середнього дошкільного віку, діти чергують систематично в їдальні, на заняттях, у куточку живої природи тощо.

З дорослішанням дошкільників поступово ускладнюються їхні доручення за змістом роботи, формами об’єднання дітей, вимогами до самостійності й самоорганізованості. Залежно від мети, яку переслідує педагог, для чергувань об’єднують дітей з однаковим рівнем трудових умінь, працелюбства, почуття відповідальності (для вдосконалення навичок взаємодії у колективній роботі) або з різним, але не дуже контрастним рівнем трудових умінь і самостійності (з метою вирівнювання розвитку). Для забезпечення психологічної сумісності дітей під час колективних чергувань педагог має добре знати їхні індивідуальні особливості, з урахуванням яких розподіляти конкретні доручення.

СПІЛЬНА ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ.

Використання цієї форми організації трудової діяльності дітей можливе у старшому дошкільному віці. Вона може об’єднувати всіх дітей групи і бути колективною (прибирання кімнати або майданчика, робота на клумбі та ін.). Колективній праці властиві спільна мета, відповідальність за результат, розподіл праці між учасниками, залежність їх один від одного.

Об’єднання дітей для колективної праці є ефективним за наявності у них досвіду співробітництва, належного оволодіння навичками конкретних видів праці.

Знання індивідуальних особливостей дітей дає змогу об’єднувати їх у групи різних рівнів співробітництва:

— об’єднання дітей високого рівня співробітництва з однолітками низького рівня, які симпатизують один одному;

— включення дітей низького рівня співробітництва у групи, до яких належать найактивніші діти високого рівня розвитку взаємин.

Систематичність залучення дітей до трудової діяльності забезпечують різні її форми організації.

Дослідники виокремлюють такі види колективної праці, як праця поруч, загальна і спільна праця.

Праця поруч — форма організації трудової діяльності, за якої діти незалежно один від одного, одночасно виконують індивідуальні завдання. У процесі роботи поруч виникає безпосереднє спілкування, яке часто спонукає дітей до надання допомоги одне одному, створює сприятливі умови для виховання доброзичливих стосунків. Цей спосіб організації трудової діяльності є проміжним етапом до колективної праці.

Загальна праця— форма організації колективної діяльності дітей, яку характеризують спільні мета і результат. Загалом трудовий процес розгортається як індивідуальний. Наприклад, дітям необхідно прибрати стелаж з іграшками. Для цього вони повинні виконати конкретні завдання: одна дитина витирає іграшки, друга — полички, третя — лялькові меблі, а спільним результатом буде порядок на стелажі. Значущість кожного окремого результату і зв’язок його з іншими виявляється тільки після закінчення всього процесу діяльності.

Спільна праця— складний різновид колективної діяльності, що передбачає досягнення спільного результату шляхом виконання послідовних трудових дій над певним об’єктом, який переходить від одного учасника трудового процесу до іншого. Всі трудові дії при цьому мають певну завершеність (наприклад, прибирання снігу на майданчику передбачає такі послідовні трудові дії, як згрібання, наповнення ящиків, перевезення). Цей вид колективної праці використовують у старшому дошкільному віці, він потребує чіткої організації. Під керівництвом вихователя діти попередньо обговорюють суть і послідовність дій, з урахуванням складності трудових операцій визначають кількість учасників для кожної з них, розподіляють дії між учасниками, враховуючи їхні бажання і можливості.

Різноманітні ситуації взаємодії потребують дотримання дітьми, які об’єдналися у групи, певних правил-регуляторів. Ознайомлення дітей із цими правилами є одним із засобів педагогічного керівництва їхніми взаєминами. При цьому слід враховувати і залежність правил від моральних норм, які є більш загальними вимогами. Особливої уваги педагога потребують вихованці, які, знаючи правила і вимагаючи дотримання їх від інших, самі ігнорують їх. Таким дітям варто доручати спільну справу разом з активними однолітками, які добре засвоїли моральні норми, внаслідок чого спрацьовує ефект взаємодоповнення: активні діти співпрацюють з тими, хто охоче бере участь у спільних справах, а ті, хто формально ставиться до моральних вимог, за такої ситуації вже не можуть ухилитися від них. Схвалення вихователем такого співробітництва, його попередня оцінка (“Я впевнена, що ви успішно впораєтесь із завданням”) орієнтують дітей на сумлінну працю.

Використання різних форм організації трудової діяльності дітей збуджує у них “прагнення серйозної праці”, без якої життя людини “не може бути ні гідним, ні щасливим”

(К. Ушинський).


V. Організація праці дітей на ділянці дошкільного закладу у весняний період


Весна — прекрасна пора року, що дарує нам чудову нагоду долу­чити дітей до праці у природі, розширити їх природничі знання, навчити бачити красу навколишнього світу, любити та берегти його. Навесні можна здійснити з дошкільниками багато цікавої та корисної роботи на ділянці дитячого садка. За умови належної організації така робота не тільки слугуватиме джерелом позитивних емоцій у дітей, а й сприятиме їх інтелектуальному, духовному та фізичному розвитку.

Весняні місяці — оптимальний час для посадки рослин. Ця ро­бота зазвичай викликає неабиякий інтерес у дітей. Тож, виховате­лям слід обов’язково долучати до неї своїх вихованців. Під час посад­ки рослин на городі або у квітнику, а відтак догляду за ними у дітей формується система знань про рослинний світ, зокрема:

• про його закономірності та розмаїття:

• про стадії розвитку рослин та їхню будову;

• про сезонні зміни у природі.

Діти вчаться встановлювати зв’язки між окремими явищами, зокрема, між умовами зростання та інтенсивністю розвитку рослин. Дошкільники на практиці засвоюють знання про залежність стану всього живого від задоволення його потреб, дізнаються про роль лю­дини у природі. Зрозумівши ці зв’язки, діти більш свідомо ставити­муться до природи.

Навесні природа стрімко відроджується після тривалого зимо­вого сну. Споглядання динамічних змін у природі сприяє розвитку у дітей таких важливих якостей, як спостережливість, кмітливість, допитливість.

Під час праці у квітнику, саду або на городі у дошкільників формуються практичні навички догляду за рослинами, а також розвива­ються важливі інтелектуальні вміння. Зокрема, діти вчаться:

* планувати роботу;

*підбирати матеріали та інструменти, необхідні для вико­нання певних дій;

* розподіляти у часі окремі етапи ро­боти;

* розподіляти функції та знаряддя праці між учасниками процесу; *адекватно оцінювати результати ро­боти тощо.

Завдяки колективній праці, яка передба­чає взаємодопомогу, у дошкільників форму­ються також комунікативні навички.

Весняною порою рослини швидко роз­виваються — з насінин з’являються пагони, підростає розсада, на гілках кущів і дерев на­бубнявіють бруньки, розпускаються перші листочки та квітки. Діти мають змогу швид­ко побачити результат своєї праці на городі або у саду. Вони відчувають значущість до­кладених зусиль і, як наслідок, стають більш активними та само­стійними.

Праця у природі корисна і для фізичного розвитку дітей, адже вона потребує перебування на повітрі, сприяє зміцненню нервової системи, передбачає зміну видів діяльності, а отже — виконання та відпрацювання різних рухів тощо.

Плануючи працю дітей у природі, необхідно враховувати такі важливі моменти:

• характер праці;

• тривалість та обсяг роботи;

• способи залучення дітей до праці та організації їх взаємодії;

• методи і прийоми виховання.

Праця дітей у квітнику, саду та на го­роді має бути різноманітною, посильною та регулярною. Варто пам’ятати, що тіль­ки різноманітна за змістом праця викли­кає у дітей живий інтерес та бажання до­лучитися до неї.

Завдання необхідно ускладнювати поступово. Фізичні зусилля, докладені дітьми для їх виконання, не повинні викли­кати перевтому. Інакше у дітей виникне негативне ставлення до трудових завдань. Тривалість праці залежить від її характеру і віку дітей. Вона може бути такою:

• у молодшій групі — 5 — 7 хвилин;

• у середній групі — 10-15 хвилин з невеликим відпочин­ком залежно від характеру праці;

* в у старшій групі — 15 — 25 хвилин з перервою на відпочинок або зміною характеру праці.

Знаряддя праці мають бути безпечні і відповідати віковим осо­бливостям дітей. Не варто використовувати іграшковий інвентар — ним важко і незручно працювати.

Зміст праці у природі навесні дітей молодшого дошкільного віку

(молодша та середня групи):

*висаджування розсади у відкритий грунт

* посів овочевих культур

* висаджування цибулі та часнику

* посів квітів

* зняття захисних покрівель з рослин після зими

* поливання дерев, кущів і розсади

Зміст праці у природі навесні дітей старшого дошкільного віку

(старша група):

* прибирання ділянки

* підготовка грунту до посадки та посіву — перекопування, розпушування

* догляд за рослинами — прополка, підгортання,

* прорідження, мульчування

* посів квітів та овочевих культур

* висаджування картоплі, цибулі та часнику

* висаджування розсади у відкритий грунт

* висаджування кімнатних рослин у відкритий грунт

* висаджування дерев та кущів

* поливання дерев, кущів і розсади

* зняття захисних покрівель з рослин після зими

Вихователь має регулярно залучати до праці у природі кожну дитину, а також раціонально розподіляти завдання між групами ді­тей. Трудові завдання доцільно поєднувати з різними цікавими при­йомами освітньої роботи.

Так, у роботі з дітьми як молодшого, так і старшого дошкільного віку доцільно використовувати тематичні загадки, прислів’я, приказ­ки та ігри — «Знайди за описом», «Вгадай, не помилися», «Вершки та корінці» тощо.

Надзвичайно ефективним є поєднання спостережень за роз­витком рослин з читанням художніх творів відповідної темати­ки — віршів, казок та оповідань. Наприклад, посіявши огірки або висадивши у грунт їх розсаду (а робити це потрібно наприкінці квітня або на початку травня), варто звернути увагу дітей на осо­бливості цієї овочевої культури, а потім прочитати казку чи опові­дання про неї. Тематичні читання будуть доцільні й під час догляду за рослиною. Такий підхід дасть змогу розширити уявлення дітей про світ рослин.

Після зими важливо вчасно розпочати весняні роботи на ділян­ці дошкільного закладу — прибирання, скопування, рихлення, муль­чування, посів, посадку, живлення тощо. Адже від цього залежить майбутній стан квітників, городу та саду. Розглянемо, що насамперед потрібно зробити весняної пори та до чого можна залучити дошкільників.

Весна — час великого прибирання території дошкільного закладу. Старе листя, сухі рослини, залишки покривно­го матеріалу, інше садове сміття приби­рають вже після закінчення заморозків. Під час прибирання на ділянках слід ви­рвати з корінням молоді бур’яни, доки вони не зміцніли та не зацвіли. Цю робо­ту можна виконувати спільно з дошкіль­никами.

Наприкінці березня та на початку квітня, коли земля розмерзлася, закла­дають компост. Компостну яму влашто­вують на рівному місці, захищеному від опадів. До компостної ями скидають залишки рослин, якими були вкриті на зиму кущі та дерева. З ча­сом компост стане чудовим підживленням для рослин і захистом від шкідників. Відходи, зібрані у компостній ямі, заливають неве­ликими дозами води через незначні проміжки часу. На поверхні компостної ями можна посадити кабачки, патисони, гарбузи, ви­тку настурцію. Ці рослини пришвидшують визрівання компосту та маскують непривабливу зовні ділянку.

Зазначимо, що ранньої весни підживлення, а також мульчуван­ня потребують передусім багаторічні рослини, кущі та дерева, які цвітуть пізніше навесні або на початку літа.

З настанням весни починаються посівні та посадочні роботи. Так, вже у середині бе­резня потрібно разом з дітьми посіяти у спе­ціальних ємкостях розсаду різних овочів — цибулі, перця, баклажанів, салату, базиліку, різних сортів капусти (червоноголової, са­войської, броколі, цвітної, кольрабі). Напри­кінці місяця сіють розсаду помідорів та ка­пусти пізньостиглих сортів. Пам’ятайте, що ємкості з першими сходами потрібно винес­ти у прохолодне приміщення, що є умовою подальшого правильного розвитку рослин.

У середині квітня з’являються ранні сходи моркви, петрушки, шпинату, салату, кропу, висіяних напередодні зими. Землю на грядках, де вони ростуть, необхідно розрихлити. На ділянці зимува­ла і цибуля-батун. ЇЇ потрібно звільнити від захисного покриття — сухого гілля та листя. Зазвичай дітям до вподоби така робота.

У квітні висаджують у грунт розсаду багатьох рослин. Викону­вати цю роботу слід разом із дітьми. Покажіть малятам, якими тен­дітними є молоді рослинки, що з’явилися із насінин у теплому при­міщенні групи. Наголосіть на тому, що вони потребують пильної уваги і турботи. Зокрема, перш ніж висадити розсаду у відкритий грунт, її варто привчити до нового температурного режиму. Для цьо­го за 7 — 10 днів до висадження обмежують полив та поступово збіль­шують час провітрювання. Висаджують розсаду у грунт у похмурі дні — на сонці вона може засохнути.

Діти старшого дошкільного віку з особливим інтересом і ста­ранністю працюють на городі. Вихователь має правильно організу­вати спільну працю дітей. Доцільним є такий розподіл обов’язків:

• перша група дітей доставляє на візочку ємкості з розсадою та розташовує їх якомога ближче до місця посадки, щоб ін­шим дітям було зручно брати рослини;

• друга група намічає рядочки чи робить лунки;

• третя група висаджує та поливає рослини.

На очах у дітей ділянка землі перетворюється на зелений ки­лим. Діти отримують справжню насолоду, споглядаючи результат своїх зусиль. Коли роботу завершено, вихователь має об’єктивно оцінити працю дошкільників і, незалежно від перебігу роботи, обов’язково похвалити їх за старанність та акуратність.

Важливо, щоб під час праці у природі діти не лише набува­ли практичних навичок, а й отримували знання. Вихователь по­винен пояснювати причину або мету кожної виконуваної дії, на­приклад:

• розсаду «переселяють» у грунт у похмурі дні, а якщо пого­да сонячна, то вранці або увечері; інакше, одразу потрапив­ши на яскраве сонечко, рослинки засохнуть;

• за кілька годин до посадки розсаду рясно поливають для того, щоб грудочки землі міцно трималися біля корінця;

• поливши посаджену рослину, вологе місце засипають су­хою землею, щоб запобігти випаровуванню.

Праця на городі — чудова нагода закріпити вміння дітей розріз­няти і правильно називати рослини.

Дітей старшого дошкільного віку доцільно ознайомити з будо­вою рослин, зокрема їх кореневою системою, а також впливом по-годних умов на стан рослин.

Працюючи на городі з дошкільниками, вихователю слід активно спілкуватися з ними — разом уважно розглядати рослини, визнача­ти їхні властивості (колір, величину, форму), спільні та відмінні риси, пригадувати перебіг розвитку тої чи тої рослини тощо.

Цікавою формою організації праці у природі з дошкільниками є експеримент. Існує чимало простих та водночас захопливих спо­собів його проведення. Наприклад, можна посіяти на двох сусідніх грядках горох. Засіваючи першу грядку, використати пророщений горох, а засіваючи другу — його сухе насіння. Потім необхідно по­спостерігати разом з дітьми, на якій грядці горох зійде швидше, та допомогти їм зрозуміти, чому так відбулося. Замість гороху можна посадити звичайні та пророщені бульби картоплі.

Зазначимо, що картопля — бажаний овоч на дитячому городі. Саджаючи її або доглядаючи за нею, можна знайти чимало ідей для занять з дітьми. Наприкінці березня або на початку квітня карто­плю переносять з підвалу у приміщення з підвищеною температу­рою і вологістю, щоб пришвидшити розвиток паростків. Відбирають картоплини, які різняться кольором (білі, жовті, рожеві, червоні, темно-фіолетові) і формою (круглі, овальні, пласкі, видовжені), та розглядають їх разом з дітьми. Визначаючи ознаки цих овочів діти зможуть закріпити вміння розрізняти кольори та форми предметів. Варто поспостерігати, як у картоплі з’являються паростки. Зверну­ти увагу дітей на те, що колір і розмір паростків відповідають кольо­ру та розміру картоплини, па яких вони з’явилися. Зазначимо, що бульби картоплі готові до посадки наприкінці квітня або на почат­ку травня.

У травні час садити гарбузи. Їх можна посіяти не лише на горо­ді, але і вздовж огорожі та між майданчиками на території дошкіль­ного закладу. Декоративні сорти гарбузів доречні поблизу опор або веранди. Коли гарбузи розростуться, вони не лише прикрасять тери­торію, а й створять затінок.

Запропоновані методи робо­ти з дошкільниками зроблять їх працю на городі цікавою та емо­ційно насиченою.

З настанням перших теплих днів розпочинають роботу у квіт­нику — розпушують та оновлюють грунт, висапують бур’яни, додають добрива, обрізають минулорічні стебла багаторічних рослин (флок­сів, хризантем, айстр тощо). Зазна­чимо, що живлення рослин дорослі проводять без участі дітей.

У березні та на початку квітня сіють розсаду квітів, а також ви­саджують у грунт цибулини рослин, які цвітуть улітку, — декоратив­ної цибулі, лілей тощо. У торгівельній мережі представлено широкий асортимент насіння квітів. Однак не варто намагатися посіяти яко­мога більше їх видів і сортів. Плануючи дитячий квітник, слід послу-і говуватися здоровим глуздом та почуттям міри. Адже за умови твор­чого підходу до планування квітників територію можна прикрасити і одним видом квітів.

Добре сплановані квітники надають території дитячого садка привабливості і навіть чарівності. Творчо і вдумливо підібрані деко­ративні рослини слугуватимуть багатим матеріалом для занять із ді­тьми у природі.

Зазвичай квітники розташовують біля центрального входу або І на відкритому сонячному місці. Однак їх можна розбивати на будь-| якій вільній ділянці території дошкільного закладу. Квітники можуть мати найрізноманітніші форми:

— геометричну — квадратну, овальну, круглу, прямокутну, трикутну;

— довільну — у вигляді метелика, машинки тощо. Найбільш зручним в умовах дитячого садка є квітник у вигляді вузької (завширшки 2-3 метри) смуги вздовж паркана або доріж­ки. Біля такого квітника діти зможуть зручно розміститися під час роботи — посіву, висадження розсади, рихленпя, прополювання, поливу.

Визначившись із розташуванням і формою квітника, почина­ють готувати грунт до посіву та посадки квітів. Цю роботу можна виконувати разом із дітьми. Необхідно окреслити межі квітника, допомогти дітям скопати землю й вибрати бур’яни. Важливо сте­жити, щоб діти працювали охайно. Зокрема, порадити їм не кидати бур’яни поруч із квітником, а одразу складати у відро.

Перед посівом квітів та висаджуванням розсади вирівнюють поверхню квітника та проводять борозни або роблять лунки. Розда­ють дітям насіння квітів або стаканчики з розсадою та пояснюють, яким чином слід саджати рослини — рядками або групами.

У центрі або на задньому плані квітника (якщо він прилягає до стіни або паркана) саджають високі рослини, у середній частині — дещо нижчі, а біля краю — низькорослі. Дітям обов’язково слід пояснити причину такого розташування квітів — розповісти про життє­дайну силу сонця і його значення для розвитку рослин, показати, що у випадку ярусного розташування високі рослини не затуляють сон­ця своїм сусідам, і всі отримують достатньо світла і тепла для життя та розвитку.

Якщо грунт вологий, поливати квітник не треба. Інакше слід запропонувати дітям полити його з лійок, що мають дрібні ситечка. Відтак попросити дітей розрихлити землю, щоб допомогти молодим паросткам пробитися нагору. Далі варто поставити прапорці, аби не забути, де що посаджено.

Залежно від погоди ніжні паростки однорічних квітів з’являться впродовж одного-двох тижнів. Догляд за квітником полягатиме у своєчасному прополюванні, поливі й розрихлюванні. Ця справа може здатися дошкільникам нудною та одноманітною. Тому, залуча­ючи дитину до такої праці, важливо підтримувати її інтерес до землеробства у цілому. Дітям можна запропонувати чимало казкових сце­наріїв виконання трудових завдань, зокрема:

* врятувати квіточку від спраги, напоївши її водичкою у спеку;

* звільнити квіточки від злих загарбників — бур’янів;

* підготувати для рослинок м’яку постіль — пухку земельку, щоб відпочивши, вони змогли зробити дітям цінні дарун­ки — чудові квіточки.

Малятам буде цікавіше працювати, якщо у квітнику «жити­муть», скажімо, керамічний зайчик або їжачок.

Перше прополювання, коли ще важко відрізнити паростки бур’яну від квітів, вихователь робить самостійно. Якщо рослини висіяні дуже густо, їх проріджують.

Спостерігаючи за своїм квітником, діти ознайомляться з різ­ними формами життя квітів. Соняшник стоїть упевнено, не згина­ючись під вітром і зливою. Настурція розкидає свою пишну зелень, відвойовуючи все більше місця під сонцем. Кручені паничі міцно чі­пляються тонкими пагонами за будь-яку опору. Ще вчора вони ряс­но квітли, а сьогодні не відкрили жодного бутона. Що ж сталося? Варто пояснити дітям, що є рослини, які реагують на зміну погоди — коли похмуро і дощить, вони згортають свої квітки. Дошкільникам буде цікаво дізнатися про квіти, які реагують на рух сонця або роз­пускаються, коли воно сідає. Такі різні, квіти однаково потребують вологи, сонця й добрив. А також турботи дошкільника-квітникаря.

Вихователю можна спланувати проведення кількох занять з художньої творчості на повітрі та разом із дітьми оиоґтги краї квітни­ка камінням, фрагментами кераміки, іит мінками сом іМсіїїсгрувати навколо нього невисокий тин.

Сад — чарівне місце для дітей, де вони пізнають життя рослин, проводять перші наукові досліди і долучаються до таємниць приро­ди. Гра, дослідження, відпочинок або праця у саду — це перші наочні заняття дошкільників у природі, які сприяють розвитку сенсорних відчуттів, інтелекту, емоційної сфери, а також вихованню бережно­го ставлення до довкілля.

На початку березня у саду до­шкільного закладу необхідно про­вести санітарну обрізку дерев і ку­щів. Закінчити її слід до початку активної вегетації рослин.

Якщо дерева та кущі за зиму сильно підмерзли, поспішати з об-різкою не варто. Слід зачекати, доки почнуть розвиватися бруньки. Тоді буде видно, які само гілки ви­мерзли, їх потрібно повністю вирі­зати. Цю роботу виконує двірник. А от зібрати вирізані сухі гілки та віднести їх на смітник можуть діти разом із вихователем. Місця зрізу гілок необхідно замазати садовим варом. Доцільно одягнути на стов­бури дерев ловчі пояси від шкідників.

Грунт навколо стовбурів, який було замульчовано з осені для захисту коренів плодових дерев, розчищають, перекопують, роз-рихлюють та систематично звільняють від бур’янів. Щоб захистити стовбури дерев і кущів від сонячних опіків, у березні необхідно по­білити їх розчином вапна.

Молоді деревця та кущі, посаджені дошкільниками спільно з до­рослими восени, потребують підживлення. В умовах дитячого садка для цього використовують органічні добрива.

Щороку весною в багатьох дошкільних закладах садять нові де­рева та кущі натомість тих, що вимерзли, поламались від снігу та льо­ду. Однак не всі дошкільні заклади мають змогу придбати саджанці. У такому випадку слід використати посадковий матеріал, який діти виростили взимку з гілочок.

Під деревами можна посіяти трави та квіти, які легко перено­сять тінь і сухість, — барвінок, герань, конвалію, медуницю, звіро­бій, багаторічні фіалки тощо. Ці рослини вирізняються насиченою кольоровою гамою та тривалим часом цвітіння, що слугуватиме при­красою саду та джерелом радості для дітей.

Дуже важливо з раннього віку виховувати у дітей культуру пра­ці. Скопуючи землю, поливаючи рослини або посипаючи доріжки піском, діти мають діяти акуратно, стежити, щоб одяг не забрудню­вався, а ділянка, де вони працюють, залишалася охайною. Якщо ди­тина забруднилася або перед нею постали труднощі у виконанні яко­гось завдання, вона починає переживати через свою незграбність або неумілість, що може призвести до небажаних наслідків. Так, ди­тина, яку спіткала невдача, намагатиметься уникати роботи, а це чи­нить негативний вплив на виховання працьовитості.

Щоб запобігти таким випадкам, вихователь має завчасно по­передити дітей про можливі помилки у діях, їх небажані наслідки та способи їх запобігання. Перш ніж розпочати працю, потрібно перевірити, чи вдягнули діти робочий одяг — фартушки, рукавич­ки тощо. Коли діти набирають воду у відерця, варто нагадати, до якого рівня можна наливати її, щоб не розплескати на шляху до городу чи квітника. Слід завчасно підготувати все, що може зна­добитися для прибирання, — совок, віник, ганчірку, рушник для витирання рук тощо. Якщо дитина через необережність припус­титься помилки під час роботи, потрібні речі для її виправлення мають бути напохваті.

Керуючи процесом роботи, вихователь має привчати дітей пра­цювати ретельно, спокійно, не відволікаючись. Це сприятиме вихо­ванню у них охайності та виробленню вміння стежити за собою. І го­ловне — у дітей розвиватиметься схильність до трудових зусиль.